Було нас багато..., Андрощук И. К., читать онлайн

***

Було нас багато – і гомоном повнилась хата,

Було як на свято – та старші вже стали збиратись, -

Молилися Богу й виходили в ніч із покою,

Могильну запону ледь-ледь відхиливши рукою.

Ховаючи погляди, знічено ми замовкали,

Одне за одним чорним шовком запнули дзеркала,

Тамуючи розпач, збирались у дальню дорогу

І йшли до дверей, за якими немає нічого.

Було нас багато – і я вже сиджу в самотині,

Від пломеня свічки на стінах хитаються тіні,

Ламаються пера, шурхочуть слова на папері…

Рука зупинилась: нізвідки постукали в двері.

Почулося? Знову доноситься виразний стукіт.

Знімаючи клямку, тремтіли, не слухались руки –

Немає нікого. Ступаю в нічну прохолоду –

І мацаю стіни, даремно шукаючи входу…

Було нас багато...